1 листопада 2022
Українська мова
Тема уроку:Соціально-побутове красномовство, його види.
РМ№13. Мовні засоби оформлення тексту ораторського виступу залежно відмети спілкування й адресата мовлення
Увійдіть за покликанням: https://meet.google.com/cce-pbhz-edw
Матеріал уроку
Соціально-побутове красномовство – вид
красномовства, пов’язаний зі звичаями, з народними традиціями, які
складалися впродовж багатьох століть. До соціально-побутового
красномовства належать: ювілейна промова, застільна промова (тост),
поминальна промова.
Соціально-побутове
красномовство — це влучне, гостре
або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або у певній ситуації. Соціально-побутове
красномовство має яскраво виражені національні традиції, виступає частиною
національної духовної культури народу.
Інформація з історії.
За античною класифікацією урочисте красномовство було на
першому місці. Його
потрібно розглядати
як частину побуту повсякденного життя разом зі
святами, ювілеями, іменинами, похованнями тощо.
Так, у
греків красномовство зародилося в архаїчний період, коли вдала промова могла
змінити розклад політичних сил і забезпечити важливі переваги. В "Іліаді",
де оспівано похід греків на Трою, перевагу віддано, насамперед, урочистому
красномовству, що межує з політичним (воєнним), але більше стосується внутрішніх відносин між членами
грецької громади. Царі-вожді повинні були вміти публічно виступати на зібранні, як Одіссей, що виголошує
своє слово, жваво жестикулюючи. Старець Нестор названий у Гомера
"громомовним вітією", водночас йому належать слова "солодкі, мов
мед". Греки вбачали у здібності до красномовства "дар богів", але з давніх-давен
вказували на потребу виховання у вождя
мовних здібностей.
Як особливий жанр в античності набуло сили надгробне слово, яке існувало в усній формі (пригадаймо промову
Перікла, присвячену безсмертній пам’яті афінських синів, які полягли в бою). Письмова форма — віршова — утворила в цій
сфері особливий жанр лірики —
епітафію (наприклад, "У цій бо могилі
лежить рятівник Симоніда з Кеосу. Мертвий живому добром відплатив за добро").
Теоретики Греції
та Риму розрізняли красномовство залежно від сфери його застосування. Пишні
церемонії, що грали велику роль у житті античного суспільства, не мислилися без
риторики. Урочисте (епідектичне)
красномовство за античними класифікаціями стояло на першому місці. Цей вид
красномовства часто поєднують з політичним, але це характерно більше для епох,
коли життя невеликого колективу не диференціювалося на сфери політичнy та приватну. Епідектичне
красномовство слід розглядати як частину побуту повсякденного життя з його
святами, ювілеями, іменинами, похованнями тощо.
Епідектичне красномовство з часом
почало заміняти собою поезію, що прикрашала урочисті моменти життя громади, й
перейняло низку поетичних прийомів. Свої промови епідектичні оратори
виголошували речитативом, ніби співаючи, змінюючи тон залежно від змісту, ще й
супроводжували все це гармонійними танцювальними рухами, що створювало
особливий "гіпнотизуючий" ритм. Ці прийоми вводилися в риторику поступово, але вже починаючи з
найдавнішого риторичного посібника Фрасімаха всі вчителі риторики підкреслювали
необхідність такого "акторського" моменту.
Епідектичне красномовство від початку включало в себе
жартівливість, іронію. Так, Горгій виголосив промову на "захист"
міфологічної героїні Єлени, яка зрадила свого чоловіка, Менелая, що й
спричинило Троянську війну: виявляється, Єлена, що втікла від чоловіка з
Парисом, не заслуговує на засудження... Захист грунтується на софістичній тезі,
що істина — річ "відносна"...
У пізній античності виділяється вже й суто побутове
красномовство ("Нікомахова етика"), яке називали тоді гомілетикою ( грецький письменник
римської пори Плутарх називає в "Застольних бесідах" гомілетикою
вміння не пережартувати й не пересваритися під час бенкету).
Таким чином, соціально-побутове красномовство виникало не тільки з виру подій сьогодення, а й живилося з дідин епідектичного та політичного красномовства: це природно, оскільки політика й побут, скажімо, інколи невловимо переходять одне в одне.
Свого часу (в епоху класицизму) сформувався особливий
жанр двірського красномовства з його
власними законами. Ці промови за своїм духом панегіричні. Характерною рисою подібного
красномовства є стабільність, навіть ритуальність (ситуація хрестин, весілля,
похорону тощо), що накладає певний відбиток на стиль промови.
Види соціального красномовства.
Сьогодні жанрами суспільно-побутового красномовства є:
ювілейні промови, вітальне слово, застільне слово (тости), надгробне
(поминальне) слово. Тут найчастіше йдеться про величання, похвалу тої чи
іншої особистості, групи чи явища.
Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не
готуються заздалегідь. За своїм обсягом це невеликі, лаконічні тексти, що не
вимагають обов'язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми
побудови (вступ, основна частина, висновки). Логічний витік тут може бути
послаблений; панує емоційна стихія. Ораторові не обов'язково демонструвати
академічну ерудицію, знання законів або пропагувати істини релігії (хоча окремі
елементи такого роду тільки прикрашають подібне слово). Проте оратор щедро
черпає приклади з життєвого матеріалу, фольклору (наприклад, стихія анекдота).
Стиль тут може бути найрізноманітніший — від урочисто-величального (наприклад, на похороні) до
"зниженого", навіть часом вульгарного (в застіллі). Слід зауважити,
що ораторові за цієї ситуації необхідно дотримуватися норм культури, бо інакше
він ризикує образити чиюсь гідність, наразитися на дискусію чи навіть й більш
гостре "вияснення стосунків".
Важко класифікувати численні приклади гострого та
переконливого слова в побуті: це може бути "дискусія" щодо ціни краму
на базарі, сварка двох сусідів або залицяння хлопця до дівчини. Але очевидно,
що сфера застосування красного слова тут справді безмежна.
Ювілейна промова (похвальна)
може виголошуватися на честь знаменної дати, ювілею підприємства
чи організації або на честь окремої особи, що має заслуги перед
громадськістю. І та й інша до певної міри мають характер
підсумковий. Ювілейні промови, як правило, короткі;
вони виражають повагу й шану ювіляру, зичать найбажанішого. У
таких промовах дуже цінується жарт, гумор, дотепна
характеристика рис ювіляра, спогади про найприкметніші факти з його життя. Дуже добре сприймаються експромти,
імпровізовані промови,
віршовані посвяти. Ювілейні промови часто супроводжуються
врученням “адреса” чи дружнього листа колективу.
Застільна промова (тост) також ділиться на два підвиди. Перший з них – це промова на офіційних, і особливо дипломатичних, прийомах. Вона носить діловий і політичний характер та мало чим відрізняється від політичного красномовства. Другий – власне тост – цілковито народний витвір, частина
фольклору. Він має бути
веселим, пронизаним гумором, максимально
індивідуалізованим. Не
припускає ніякої критики. Атрибутами цієї промови є
сердечність, побажання здоров’я, добра, успіхів.
Надгробна, чи поминальна, промова присвячена тому, хто пішов з життя, є не просто вираженням суму, але й стисло характеризує померлого, його діяння, а нерідко містить заклик до живих: продовжувати справу того, хто пішов з життя.
Опрацювати параграф 18 виконати вправу 121
З теми РМ№13. Мовні засоби оформлення тексту ораторського виступу залежно відмети спілкування й адресата мовлення опрацюйте матеріал підручника т.4 с.69
Немає коментарів:
Дописати коментар