13 грудня
Тема уроку: Осип Турянський.Коротко про письменника."Поза межами болю"-поема в прозі.
Матеріал для уроку
Опрацювання біографії Осипа Турянського
Народився
Осип Васильович Турянський 22 лютого 1880 року в селі Оглядів (нині
Радехівський район Львівської області) в родині тесляра. Був найстаршим серед 8
дітей. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української
гімназії. Навчався добре, багато читав, студіював іноземні мови. Потім закінчив
філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську
дисертацію «Голосний [е] в українській мові». Працював учителем середніх шкіл
Галичини. У літературі дебютував 1908 р. новелами про нужденне селянське життя
в альманахові «Січ». З 1910 року викладав українську мову та літературу в
Перемишлянській гімназії. Восени 1914 року був мобілізований в австрійську
армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. Потрапив у полон. Він один
з 60 тисяч австрійських полонених, яких, відступаючи, напівживі серби етапують
засніженими горами, і один із небагатьох, кому пощастило вижити. Це трапилося
дивовижним чином: серед семи замерзлих полонених несподівано помітили якісь
слабенькі порухи. Врятували доктора філософії Осипа Туринського, зануривши в
крижаний струмок, як запропонував земляк Василь Романишин сербським лікарям.
Перебував
у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба. Пережите в сербському
полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917-1921). Цей твір,
написаний у стилі експресіонізму, став видатним явищем української модерної
літератури. Найчастіше визначають жанр твору «Поза межами болю» як антивоєнна
психологічна поема в прозі.
Автор
часто охоплює все життя людини чи найважливіші її моменти. Адже в «Поза межами
болю» із розповідної форми дізнаємося про трагічне життя Штранцінґера, який
осліп через поранення в одному з боїв. Його мати з розпуки померла, а наречена
наклала на себе руки. Із діалогу між персонажами стає відомо, що в Саба нікого
не було з рідних, а Пшилуському зраджувала дружина. Перед очима Оглядівського,
який був у передсмертному стані, промайнуло все його життя. Письменник,
перетинаючи межі ліричної форми твору, забезпечує героям істинно епічну повноту
буття, розгортає справжню історію їхньої душі.
Після
повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім
працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю. Підірване
сербським полоном здоров’я швидко тануло, і 28 березня 1933 року у Львові
письменник помер. Його скромно похоронили на Личаківському цинтарі у Львові, без
жалобних промов та вінків. На похорон, як пише сучасник, зійшлося кілька
десятків учителів, письменників і журналістів... Тільки через п’ятдесят років
його ім’я та літературна праця були гідно по-шановані.
«Поза
межами болю»... Часто цим художнім автобіографічним твором (1917, 1921) визначали
всю подальшу творчість О. Туринського, яку, на жаль, абераціями нашого
літературознавчого сприйняття було викреслено як «тьмяну» сторінку в житті
прозаїка, поета, перекладача, науковця й журналіста. Зрештою, у публіцистиці
перших декад XX ст., некрологах чи просто в спогадах про письменника його так і
називали: «автор “Поза межами болю”». Але автор тішив себе надією, оптимізмом
щодо подібного визнання й своєї подальшої творчості: написав
філософсько-алегоричний твір «Дума пралісу» (1923), сатиричну комедію «Раби»
(1927), низку оповідань: «Брате, сьогодні Святий вечір» (1922), «Казка про
«Зимову казку» (1923), «Боротьба за великість» (1926) із двох давніх гумористично-сатиричних
оповідань, «Кость бере жінку на іспит» (1926), «Іван Правдолюб» (1929), «Машина
«Метаморфоза» (1933), «Як усі ущасливлювали Івана» (1933), різдвяну легенду «Як
люди приймали Христа» (1933); поетичні твори: «На суді духа» (1921), «Козацька
дума» (1923), «Світ і поет» (1927), роман «Син землі» (1933). Створив
літературно-критичні нариси, зокрема про «Слово о полку Ігоревім», яким він
захоплювався. 1933 року вийшла друком вільна обробка різдвяної легенди «Як люди
приймали Христа». Тоді ж двома випусками в серії «Українська бібліотека»
з’явився і роман «Син земді».
Свої
твори письменник іноді підписував псевдонімами: Іван Думка або І. Думка,
Оглядівський. Інколи здається, що літературна слава О. Туринського — то
відбиток знедоленої душі, яка не знайшла собі притулку в земному житті й
постала біля тліючого вогнища-забуття, щоб спалахнути зі старого цвинтаря
волелюбним духом. А може, просто тихою сповіддю сипати зерна на рідний поріг
своєї щербатої долі.
Теорія літератури
Поема в прозі — це ліро-епічний твір, написаний прозою, в
якому історичні події й життя героїв розкриваються через сприйняття й оцінку
оповідача.
Весь
твір глибоко поетичний; він тримає читача в надзвичайному емоційному
напруженні. Тому «Поза межами болю» О. Туринського за всіма жанровими ознаками
— поема, хоч сам автор називав її «скромним оповіданням». Твір написаний поетичною
ритмізованою прозою, з короткими уривчастими речитативними реченнями, нерідко з
філігранним емоційним малюнком інверсованої фрази, сповненої глибокого
психологізму.
Аберація (лат. аЬеггаНо — відхилення) — хибність,
відхилення від істини, спотворення, омана. Термін аберація застосовується в різних
галузях науки.
У
психології, соціології, наприклад,— психічна аберація (відхилення від
нормальної розумової діяльності). Також може зустрічатися в інших галузях у
значенні «Викривлення, відхилення від норми». Може мати місце, зокрема, при
оцінці доказів у цивільному та кримінальному процесі, прийнятті управлінських
рішень тощо.
Перегляньте відео за покликанням:https://www.google.com.ua/search?q=
Домашнє завдання.
Прочитати "Поза межами болю"-поема в прозі.
Немає коментарів:
Дописати коментар