6 грудня
Тема уроку:Розвінчання національного нігілізму, духовної обмеженостіна матеріалі українізації
Увійдіть за покликанням:https://meet.google.com/ryh-jajq-kcd
Матеріал до уроку
Коли мова заходить про українізацію, національне питання, мовці використовують слова: патріотизм, націоналізм, шовінізм, манкурт… Характеризуючи своїх персонажів, вам доведеться користуватися ними.
Тлумачний словник
Шовініст – людина, що обстоює ідею расової винятковості та розпалює національну ворожнечу й ненависть.
Націоналіст – той, що розпалює національну ворожнечу під гаслом захисту своїх національних інтересів і національної винятковості.
Манкурт – особа, що відмовляється від свого народу, національності.
Патріот – віддана своїй вітчизні та народу людина, яка поважає інші національності.
Як ми вже визначились, погляди на українізацію у персонажів трагікомедії є не одностайними. Вони також по-різному ставляться і до української мови.
Мина Мазайло: - « Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнають навіть тоді, коли я розговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою… оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар`єру поламало…»
Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням, вирішив змінити своє «плебейське прізвище» на щось милозвучніше. Він підшукав собі вчительку Бароново-Козино, яка обіцяє навчити його правильної російської вимови. Мина сподівається, що тоді для нього настане справді щасливе життя. Але разом із прізвищем відмовиться він і від свого українства, від «мужицтва» й стане одного чудового дня Сиреневим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок — Мазєніним. Саме в прізвищі він убачає причину своїх службових і життєвих поразок. «Мазайло» для нього, як камінь на шиї, тавро його соціального рабства. Українську мову він вважає тавром, яке видає його, як він вважає «другосортне» походження. Його ми вважаємо манкуртом. Щоб утриматися на своїй посаді, а також підвищувати свою кар`єру, Мина Мазайло ладен навчитися неймовірно важкої, незрозумілої йому російської мови. Саме цим він намагається заслужити повагу в суспільстві.
Інформативне гроно Мина Мазайло
Дядько Тарас: -
«…Ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите?...Є своє слово «універсал», а ви «маніфеста» заводите… Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться?»
Дядько Тарас - гротескна фігура. Він виступає за збереження старого, патріархального, без урахування нових умов життя. Дядько Тарас категорично виступає проти впровадження в українську мову іноземних слів. Він ладен придумувати нові українські слова, тільки б не «красти» чужих. Проте в суперечці, хто в кого «вкрав» слова, змінювати чи не змінювати прізвище Мазайлові, дядько виявляється слабшим за тітку Мотю й здається на її милість. Є в нього й висловлювання, не позбавлені здорового глузду, продиктовані любов’ю до рідного краю й народу, глибоким знанням історії, але він дуже швидко здає свої позиції під час дискусії. Дядько Тарас хоча і називає відкрито себе шовіністом, але за своєю позицією він більше схожий на націоналіста.
Мокій: -
«Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш…»
Син Мокій, «вдарений мовою», без п’яти хвилин комсомолець, у драмі виступає антиподом свого батька й мріє додати до «Мазайла» загублену половину «Квач». «Мазайло-Квач» звучить для Моки як музика. Він чужий націоналізму та далекий і від інтернаціонального пафосу комсомольців. Єдине, чим Мока захоплений — це багатством української мови. Мовні симпатії Куліша зробили постать Моки ніби позитивною й такою, що виражає авторські ідеї, а позитивний герой з Моки — ніякий. Мока дійсно має глибокі знання української історії, літератури, фольклору, тонке відчуття мови. Він романтик і мрійник. Його філологічні коментарі захоплюють і чарують. Уля каже: «…Він на тебе словами отими тощо… аж пахне». Але коли він говорить дівчині замість слів кохання: «Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати… Хотілось сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!» — то звучить смішним. У суперечці з батьком Мокій грубий, жорсткий, нестриманий. У нестямі кричить: «З новим прізвищем! У криницю!». У Мокія є певні риси патріота, але в нього далі замилування «укрмовою» справа не йде.
Тьотя Мотя: - «Я так і знала, так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?»
Заскорузлості поглядів і ворожості до української мови, історії, культури можна лише подивуватися. Репліки тьоті Моті смішні, але й небезпечні. Побачивши на вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортили город?». Те, що в українській опері «Тарас Бульба» артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». Її докази мають незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!». Українська мова для неї — просто «австріяцька вигадка». Убивчим за силою сарказмує висловлювання тьоті Моті: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Вона рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги відповідають «українському стандарту»,бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої. Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я «тьотя Мотя» перейшло в народі до розряду прізвиськ. Тьотя Мотя – шовіністка за всіма показниками.
Завдання
Прочитайте даний матеріал
Складіть інформативне гроно до образу Мокія , тьоті Моті
Немає коментарів:
Дописати коментар