Тема уроку: Ліна Костенко.«Страшні слова, коли вони мовчать», «Хай буде легко. Дотиком пера…» – ліричні роздуми про значення слова в житті людини, суть мистецтва, його роль у суспільстві.«Недумано, негадано…» – інтимна лірика як спонука до роздумів про суть кохання. «По сей день Посейдон посідає свій трон…»: мотив єднання людини зі світом рукотворної краси (мистецтво) і природою.
Матеріал до уроку
Ви з’ясували, в чому принадність
вашого власного життя, пригадали найяскравіші моменти життя письменниці, перед
кожним із вас вона постала різною і це не дивно, адже кожна подія у житті
поетеси слугувала спонукаючим фактором до творчості, залишаючи свій слід у поезії, у кожній з яких ми можемо бачити
різну Ліну Костенко.
Сьогодні ми з вами продовжуємо наше знайомство із талановитою і мужньою жінкою, поетесою і спробуємо побачити в її творах різні грані її особистості.
Зараз я вам пропоную прослухати читання вірша «Страшні слова, коли вони мовчать" за покликанням: https://www.youtube.com/watch
Аналіз вірша Ліни Костенко «Страшні слова, коли
вони мовчать»
Історія написання: філософські питання про сутність поезії, про місію митця для Ліни Костенко (особливо для неї, яка пішла у «внутрішню еміграцію» на знак протесту проти відновлення тоталітаризму в СРСР і понад 16 років змушена була писати «в шухляду»), як і для всіх «шістдесятників», були особливо актуальними, що вилилося в низку творів, де ця проблематика стає осердям уваги.
Рік написання: 1977.
Збірка: «Над берегами вічної ріки».
Літературний рід: філософська лірика.
Жанр: ліричний вірш (роздум, медитація).
Напрям: модернізм.
Течія: неоромантизм.
Тематичний різновид: філософська лірика.
Провідний мотив, мотиви: ліричного роздуму про суть мистецтва, роль слова в житті людини.
Тема: слово в житті людини, сутність поезії.
Ідея: утвердження думки, що "поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі", що "страшні слова, коли вони мовчать" у той момент, коли вони повинні бути сказані поетом як особистістю й громадянином.
Композиція твору. Невеликий за розміром у три строфи вірш наповнений почуттями й експресією. Перша строфа твору — це одне складнопідрядне речення, у якому кожне підрядне речення посилює звучання головного.
Образи твору. Ліричний герой — це людина, що знає силу слова й відчуває відповідальність за їх використання: «Хтось ними мучився, болів…» Філософські роздуми поетеси над словом і творчістю породжують в уяві читача образ ліричного героя, який висловлює свої думки щодо проблеми добору слів, завдань мистецтва у суспільстві.
Художні засоби:
епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик», “чорні дні” ;
метафори «слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мутився, болів» оживлюють, олюднюють слова;
анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли*, яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»;
антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».
оксиморон – “слова мовчать”
У поезії протиставляються асфальти й спориші (це контекстуальні антоніми). Таким чином письменниця порівнює особливості життя міського і сільського, міські асфальтові та сільські грунтові дороги.
Немає коментарів:
Дописати коментар